Собор святих Володимира і Ольги є не просто архітектурною окрасою Української околиці Чікаґо. Для своїх парафіян, для прихожан і для завжди бажаних гостей він є тією спільною духовною домівкою, у якій живе любов, у якій наповнюється світлом і любов’ю кожен, хто переступає її поріг. В будень й у свята. Із вдячністю і в потребі помочі. З радістю на серці чи зі смутком на душі… І так – уже понад 50 літ.

А щороку у липні, коли ми маємо на календарі свята Володимира та Ольги, собор справляє свій парафіяльний празник. Не стала винятком і минула неділя, додавши усім, хто прийшов цього дня до храму, відчуття родини, відчуття Господнього благословення і безмежної Господньої любові.

Обидві Служби Божі були справді якимись особливими. А потім на подвір’ї перед собором проводилося освячення води. Стояла спека. І коли після ритуального дійства, що відбувалося під молитви і піснеспіви, святі отці пішли окроплювати присутніх, то дивовижною життєдайною силою була наповнена кожна краплина води, яка падала не просто на тіла, але й на душі людей, даруючи їм свіжість і умиротворення.

Продовжився парафіяльний празник в Українському культурному осередку, де всі охочі могли приєднатися до спільного обіду, що супроводжувався духовною за змістом культурною програмою. Слово для привітальних виступів брали тут настоятель собору отець крилошанин Олег Кривокульський, отець Роман Артимович та священник із Прикарпаття Богдан Рудницький, перший радний парафіяльної ради Володимир Ільчишин, друга радна Марія Щерб’юк, голова сестринства Покрови Пресвятої Богородиці Марія Березецька, голова братства святого архистратига Михаїла Володимир Скрупський. З чудовими концертними номерами виступили вокальне тріо – Оксана Олексин, Наталія Тейлор та Олена Балабан (акомпаніатор Ольга Карабінович), талановита скрипалька Юлія Перехожук (акомпаніатор Оксана Підручна), неймовірним оперним вокалом порадувала Галина Герявенко, в’язанку українських пісень подарувала юна виконавиця Марія Павлишина, власні вірші продекламувала Стефанія Яворська.

І вкотре хочеться підкреслити, що недільне парафіяльне свято відбувалося у світлі щирих почуттів, які відчувалися у всьому – у молитвах, у піснях, у спілкуванні, в усмішках і навіть… у сльозах, бо і вони бувають свідченням любові. Тієї особливої, тієї неземної, якою полюбив нас Ісус Христос і навчав, щоб і ми уміли так безкорисливо, так жертовно, так всепрощаюче любити.

Про це говорив у своїй проповіді під час Богослужіння отець Михайло Кузьма. Так-так, я не помилилася: отець Михайло, багатолітній парох церкви Непорочного Зачаття у Палатайні, проповідував цієї неділі у соборі святих Володимира і Ольги. Він був тут почесним гостем. Хоча, чи гостем? Та ні, наш собор – то і його рідна духовна домівка, бо саме у цій парафії сорок чотири роки тому розпочав отець свій священничий шлях. Тому сьогодні завітав сюди, наче додому – оточений увагою, схвильований і щирий у розмові. І збентежений теплим прийомом. Особливо – під час обідньої трапези: тут парафіянка Христина Сютрик пригадала їхнє знайомство, яке ще кілька десятиліть тому відбулося у Римі, пригадала роки священничого служіння отця Михайла у парафії Володимира і Ольги, прихильність до нього парафіян, чим засвідчила: пам’ять і любов не підвладні часу. А потім отець Михайло отримав несподіваний, але дуже сердечний подарунок – увесь зал заспівав його улюблену пісню «Києве мій». Знаєте її? Пригадуєте? «Буду мріяти й жити на крилах надій… Як тебе не любити, Києве мій». Отець не співав. Він схвильовано слухав і не приховував сліз, які і справді були в той момент свідченням взаємної любові.

А ще її виявом стали сльози і оплески присутніх, якими вони зустрічали дорогих гостей свого парафіяльного празника – українських воїнів: стараннями благодійного фонду Protez Foundation хлопці приїхали до Америки на протезування та реабілітацію. Ці процеси у відновленні їхнього здоров’я є достатньо дороговартісними, а тому фонд завжди звертається до всіх людей доброї волі за допомогою для наших неймовірних захисників, які отримали важкі поранення. І було надзвичайно зворушливо спостерігати, як наповнювалася скринька грошовими пожертвами, як до воїнів підходили різного віку люди, щоб обійняти, щоб поспілкуватися, щоб висловити свою вдячність за захист рідної землі. Свою фінансову підтримку надали їм і братство, і сестринство, і жінки, які традиційно запрошують всіх на парафіяльну каву при церкві. Загалом зібрано 10 тисяч доларів.

До слова, представники Protez Foundation разом із пораненими захисниками уже не вперше приїжджають до парафії святих Володимира і Ольги, а тому складають подяку за велику жертовність парафії, за щирі серця людей, за молитви, за теплі розмови. А хлопці, погодьтеся, цього заслуговують. Бо вони і справді є тими, хто тримає над Україною небо, хто тримає небо у наших душах.

Не сумніваюся, що із цієї зустрічі кожен виходив іншим. Кращим. Адже почерпнув тут світла, поділився милосердям, став багатшим на любов, відчув тепло. І не тільки оте, яким сповнена літня днина. Але й оте, що струменіє у лоні Матері-Церкви, яка навчає нас бути гідними Божими дітьми.